Національний перелік

Українська

Опішнянська кераміка

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття в Україні налічувалося близько 700 гончарних осередків. З-поміж них вершинним явищем постала творчість гончарів містечка Опішня (етнографічна назва, що й донині побутує серед місцевого населення – Опішне, а в локальній вимові – Опішнє) Зіньківського району Полтавської області. Цей гончарний центр вважається столицею українського гончарства, своєрідним гончарним символом, уособленням етнічної культури українців.

 

 

Кролевецьке переборне ткацтво

Кролевецькі ткані рушники – це мистецький виріб традиційного народного промислу українців Північно-Східного (Новгород-Сіверського) Полісся XVIІ – XXI століть. Ткацтво в Кролевці було розвинено ще з часу заснування міста (1601). За матеріалами досліджень Євгенії Спаської, ткацький цех виник у Кролевці не пізніше 1765 року, до якого входило 34 двори, що нараховували майже 100 душ, але найбільшого розвитку ткацький промисел набув у період популярності Хрестовоздвиженського ярмарку у Кролевці та Іллїнського у Ромнах (ХІХ – початок ХХ століть). Перші записи прізвищ кролевецьких ткачів датується 80-ми роками XVІІІ – це Авдіїха Оболонська зі своїми синами. У ХІХ ст. починають свою діяльність представники родини ткачів та скупників (посередників) Риндіних (або Ринді); Іван Єремійович Риндя (? – 1915) посприяв будівництву у кінці ХІХ – на початку ХХ  століття приміщення ткацьких майстерень для земської навчальної школи (пізніше – фабрика художнього ткацтва у Кролевці).  

Носії живої спадщиниКролевецьке переборне ткацтво

 

Традиція косівської мальованої кераміки

Традиція косівської мальованої кераміки – унікальне образне явище в багатогранній народній творчості гуцулів. Своєрідний епос життя, вірувань, побуту відтворено засобами наївного малювання на керамічному черепку. Це є одна із головних і суттєвих ознак, що вирізняє косівську кераміку з-поміж інших. Характерною особливістю декоративних розписів є те, що через призму кількох століть в абстрактних стилізованих зображеннях збережена прадавня 5 архаїка образів. Водночас, знавці традиційної косівської кераміки можуть чітко розгледіти індивідуальний почерк кожного майстра. Технологія виготовлення виробів важка і примхлива, але тим не менше, вона практично не змінювалась за весь час розвитку ремесла. Хіба що зараз меншою мірою начиння випалюють на дровах, а здебільшого – в електричних муфельних печах. Ще однією і, мабуть, вирішальною ознакою, що творить атрибуцію “косівська”, є триколірна гама забарвлення виробів (жовтий, зелений, коричневий).

Носії живої спадщини. Традиція косівської мальованої кераміки

Пісенна традиція села Лука Києво-Святошинського району Київської області

Елемент "Пісенна традиція с. Лука" охоплює собою практично весь жанровий спектр українських народних пісень. Носіями елементу є учасниці співочого гурту "Червона калина". В репертуарі гурту "Червона калина" представлені колядки, щедрівки, веснянки, купальські, жнивні, весільні, колискові, протяжні пісні (пісні про кохання, сирітські, наймитські, чумацькі, козацькі, побутові, історичні, балади, романси), жартівливі та танцювальні пісні, псалми, які складають пісенний спадок села Лука, сформований протягом багатьох століть.

Елемент "Пісенна традиція с. Лука" кращим чином зберігся саме у виконанні учасниць ансамблю "Червона калина", який активно репрезентує народну пісню на теренах Київщини та далеко за її межами. Загальна кількість пісень активного репертуару гурту "Червона калина" становить близько 300 (в цілому зафіксовано 335).

Козацькі пісні Дніпропетровщини

Козацтво як окремий стан до тепер не зберігся, тому приналежність тієї чи іншої пісні до козацької визначається за такими ознаками, як текст та музична мова. В першу чергу, можна вважати «козацькими Піснями» ТІ ПІСНІ, в яких змальовуються козацькі походи (наприклад, «Ой, гук, мати, гук» з с. Капулівка Нікопольського р-ну), пісні про козацьких ватажків (наприклад. пісня про козацького полковника Данила Нечая «Ой з-за гори та ще й з-за лиману» з м. Жовті Води), козацька лірика (наприклад, «Із-за гір, з-за гір» з І .Підгородне ), козацький романс (наприклад, «Ішов козак з Дону» з с. Велика · Михайлівка Покровського р- ну). В цих піснях текст іде або від невизначеного розповідача, або від самого козака. Певною мірою «козацькими Піснями» можна вважати ПІСНІ , в яких змальовуються стосунки між козаком та дівчиною. Хоч у цих піснях текст зазвичай іде від дівчини, натомість їхня музична мова тотожна пісням першої групи (хіба о за виключенням козацького романсу) (наприклад , «Садом­, садом, пшениченька ланом» з смт. Межова Межівського р-ну) . Проте не всі пісні , в яких співається про козаків, є козацькими піснями. До козацької тематики зверталися автори пісень, що були створені в роки  боротьби за незалежність України 1917-1921 років, наприклад, пісні «Їхав козак на війноньку» або «Стоїть козак на орній кручі». Ці пісні виконуються по селах, але виконавці старшого віку зневажливо відносяться до цих пісень, називаючи їх  «триндичками» (наприклад, у с. Кочережки Павлоградеького р-ну).

Петриківський розпис - українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ-ХХІ ст.ст.

Петриківський розпис представлений як невід'ємна частина нематеріальної культурної спадщини центральної частини України, а саме смт Петриківки Дніпропетровської області, яке було пов'язане територіально й духовно з історією Запорізького козацтва та до сьогодні зберегло традиції унікальної народної творчості.
Петриківський декоративний розпис є проявом народного мистецтва, що сформувалося у ХІХ-ХХ ст. як мистецтво розпису хати, якому притаманні неповторність та самобутність.В основі розпису лежить образне, поетичне осмислення світу рідної природи, краси української землі.
Класичними елементами розпису є гілки калини та польові квіти, зображення яких не використовується в жодному з існуючих видів декоративного видів декоративного розпису. Основними композиційними сюжетами розпису є "вазон", "букет", "гілочка" і " фриз". Ці композиції використовувалися як компонент архітектурного декору. Петриківські мотиви, де переважають яскраві, насичені кольори, й дотепер привертають увагу не тільки колоритом, але й надзвичайною цілісністю творчої ідеї.

«Технологія виконання вишивки «білим по білому» селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області»

Характерною особливістю сучасної вишивки «білим по білому» селища Решетилівка є поєднання в одному виробі різноманітних численних технік, до 5–7 одночасно. Поєднання лиштви, ажурних мережок, вирізування, виколювання і, особливих технік – «солов’їні вічка», «зерновий вивід» – збагачує художні засоби орнаментальних композицій, надаючи їм схожості з мініатюрою, що відрізняє їх від інших вишивок України.
Вишивка «білим по білому» розрахована як на сприйняття здалеку, так і зблизька. Опанування традиційних технік – справа трудомістка, клопітка, тому секретам майстерності вчилися з раннього дитинства. 
Класичною технікою вишивання біллю є «лічильна гладь» або «лиштва», так називають її в Решетилівці. Лиштва при виконанні вимагає точного розрахунку ниток. Помилка на одну нитку порушує цілісність узору в цілому. Узор вишивають однією лиштвою, але найчастіше поєднують з ажурними техніками. За допомогою лиштви створюють геометризовані рослинні мотиви, характерні для вишивки. 

Носії живої спадщини. Технологія виконання вишивки «білим по білому» селища Решетилівка Решетилівського району